У 2023 році Міністерство освіти і науки України активізувало політику реорганізації університетів, фактично розгорнувши масштабний наступ на існуючу інституційну структуру вищої освіти. Ці процеси відбуваються за відсутності повноцінного публічного обговорення: без відкритих консультацій з академічними спільнотами, без системних конференцій і без реального діалогу з тими, кого ці зміни безпосередньо стосуються: викладачами, дослідниками, адміністративними працівниками та студентами.
Реорганізація подається як модернізація, оптимізація та підвищення ефективності. Однак за цією управлінською риторикою стоїть цілком визначена логіка: централізація влади, скорочення автономії кафедр і поступове перетворення університету з академічної спільноти на керовану адміністративну структуру, орієнтовану на показники, звітність і контроль.
Водночас українське міністерство не є новатором у цій політиці. Понад десять років тому хвиля реорганізацій та об’єднань прокотилася Францією в межах неоліберального реформування вищої освіти. У 2010 році Université Paris-Dauphine почав об’єднання з тринадцятьма іншими незалежними структурами. Ці зміни не обмежилися формальною реструктуризацією: вони суттєво трансформували умови праці, баланс влади всередині інституцій, характер академічної свободи та повсякденний досвід викладачів.
Сьогодні, маючи часову дистанцію, можна побачити довгострокові наслідки такої політики: зростання бюрократичного навантаження, посилення адміністративного контролю, конкуренцію за ресурси, нестабільність зайнятості та поступову зміну самої академічної культури.
В умовах, коли українські університети переживають подібні зміни, аналіз іноземного досвіду стає особливо важливим для розуміння майбутніх викликів, які постануть перед студентами та працівниками університетів. Ми взяли інтерв’ю в адміністративного працівника Університету PSL і дізнались про те, як подібне злиття вплинуло на владну структуру в університеті та з якими викликами стикаються робітники.
Інтерв’юерка: Чи відомі вам причини об'єднання університетів у Франції? Чи можете ви їх назвати? І чи була офіційна причина (а можливо, й неофіційна) для такого рішення? Принаймні на вашу думку.
Працівник: Ці злиття юридично дуже складні та різноманітні. Мій університет, Університет PSL, наприклад, об'єднує 13 раніше незалежних установ. Ці установи зберігають свою юридичну та корпоративну правосуб'єктність. Ця незалежність є лише видимою, оскільки найважливіші рішення приймаються Радою директорів у центральній адміністрації університету.
Злиття призвело до створення надструктури, в якій різні органи (Виконавча рада, Адміністративна рада) та Надпрезидент централізують прийняття рішень.
Злиття також дозволяє моєму університету, та й багатьом іншим університетам, наймати персонал за контрактами поза чіткими рамками (дуже короткий термін дії контрактів, дуже велика нерівність в оплаті праці, нестабільні умови працевлаштування тощо), як у приватному секторі. Це також служить для штучного підвищення рівня в міжнародних рейтингах. Ці рейтинги, які дуже сумнівні, слугують єдиним компасом, яким керуються президентства університетів та Міністерство вищої освіти та досліджень.
Коротше кажучи, об'єднання університетів було представлено як спосіб «посилення синергії» між установами та «покращення міжнародної видимості». Насправді ж воно послужило впровадженню неоліберальної політики Міністерства: нестабільність робочих місць для персоналу; «оптимізація» процесів (що часто призводить до звільнень або непродовження контрактів); зростаюча участь приватного сектору в освіті та державних дослідженнях; підвищення плати за навчання; централізація прийняття рішень в руках Надрезидента; та суто консультативна роль профспілок тощо.
Інтерв’юерка: Як питання об’єднання університетів було доведено до відома співробітників та студентів (і якщо так, то хто брав участь у цьому спілкуванні)? Міністерство освіти, регіональні управління, ректор університету?
Працівник: Перші злиття відбулися понад 10 років тому. Мій університет, наприклад, був створений у 2010 році в іншій організаційно-правовій формі, але основи злиття вже були закладені. Тому я насправді не знаю, як на той час оголошувалися про злиття в різних університетах. Зі свого боку, Міністерство представило процес злиття як вибір, зроблений самими університетами (що частково правда, але це був процес, насамперед втілений президентами університетів, а не співробітниками чи студентською спільнотою). Фактично, злиття випливають із ширшого та давнішого процесу надання більшої автономії університетам. Можна сказати, як і з багатьох інших питань, що президентства університетів, які нібито були незалежними, тісно співпрацювали та спілкувалися з Міністерством, не консультуючись з профспілками, їхніми співробітниками чи студентською спільнотою.
Інтерв’юерка: Чи були серед працівників та студентів ті, хто не погоджувався з цим рішенням? Як вони висловили свою незгоду? І чи була когорта працівників та студентів, які погоджувалися? Які були їхні аргументи?
Працівник: Одним із наслідків злиття, та й загалом неоліберального управління університетами у Франції, є те, що університет перебуває в постійному та конвергентному процесі переосмислення своєї організації, спрямованому на обмеження повноважень його складових підрозділів щодо обговорення та прийняття рішень та інтеграцію їх в управлінську логіку, керовану центральним керівництвом та адміністрацією. В основі цієї тенденції лежить запровадження показників ефективності як критеріїв для керівних установ.
Такий стан справ призвів до численних протестів з боку профспілок, як співробітників, так і студентських організацій[1]. Проте, не можна стверджувати, що існує справді конкретний соціальний рух проти цієї динаміки об'єднання університетів. Насправді це процес, який може бути дуже повільним (у деяких випадках понад 10 років) і дуже непрозорим. Злиття продовжують поширюватися у французькому ландшафті вищої освіти. Мій університет, один з перших, що об'єднався, насправді був лише неоліберальним прототипом, який зараз застосовується повсюдно.
Профспілки доводять свої труднощі у боротьбі з цією динамікою з різних причин: репресії проти профспілок (як у моєму університеті та багатьох інших), включаючи початок «адміністративних розслідувань» проти профспілкових активістів; централізація рішень; зростання нестабільності зайнятості та ненадійних контрактів; фрагментація персоналу між кількома місцями; криміналізація студентського активізму тощо.
Інтерв’юерка: Майже 10 років минуло з моменту прийняття цього рішення: чи відчуваються ці зміни на рівні професорів і як? Чи щось змінилося у відгуках студентів про освіту після об’єднання університетів? У якому напрямку змінилася освіта ?
Працівник: Якщо коротко підсумувати основні теоретичні характеристики (як моделі) французького університету після 1968 року, то можна побачити, що кожна з них була ретельно поставлена під сумнів цими реформами, і зокрема через злиття університетів:
- Університет як державна організація з єдиним та демократичним способом організації. Саме цей елемент, зокрема, порушують ці реформи;
- у 2019 році – цифра, яка значною мірою занижує реальність, оскільки вона не включає погодинно оплачуваних ад'юнкт-співробітників. Відсоток контрактних співробітників серед адміністративного персоналу ще вищий: 38% у 2019 році. У моєму університеті понад 90% адміністративних працівників (включаючи мене) є контрактними співробітниками, що призводить до нестабільної ситуації.
- Модель фінансування, що базується на грантах від центральної держави, щоправда, недостатня, але визначається відповідно до потреб, на основі низки однакових критеріїв для всіх (таких, як кількість студентів). Однак, зокрема, із 2009 року ми спостерігаємо зміну логіки: від фінансування, що визначається відповідно до потреб, до фінансування на основі «продуктивності» та «досконалості» через конкурси проєктів. Рівне ставлення більше навіть не декларується, навіть якщо воно ніколи не було повністю впроваджено: натомість відзначається спеціалізація та диференціація, а також фактична конкуренція між університетами, що з цього випливає.
- Погіршення стану гарантованого права доступу для будь-якого власника бакалаврського ступеня, яке було поставлено під сумнів поступовим запровадженням обмежень на кількість зарахованих та платформою Parcoursup.
- Низька та єдина плата за навчання, встановлена міністерським указом — принцип, який також ставиться під сумнів створенням об'єднаних університетів, які тепер можуть відкривати «Школи», де плата за навчання може сягати кількох тисяч євро.
Роль приватного сектору, непрозорість рішень, досвід професорів та студентів, один із прикладів:
У 2020 році в Університеті PSL, де я працюю, було запущено бакалаврську програму зі сталого розвитку під назвою «Ліцензування наук про тривалий та позитивний світовий розвиток». Попри те, що було представлено адміністрацією університету, колектив викладачів, членів профспілки та студентів (колектив «PSL Contre-Attaque») зумів продемонструвати, що програма насправді майже повністю фінансувалася BNP Paribas, французьким банком, відомим своїми масштабними інвестиціями у викопне паливо на міжнародному рівні. BNP також був звинувачений у 2019 році у співучасті в геноциді в Судані та фінансує різні про'кти, що призводять до екологічних та гуманітарних катастроф. Зрештою, суд присяжних у США визнав його винним у співучасті у зловживаннях.
Спонсорська підтримка BNP для Університету PSL становила приблизно 8 мільйонів євро протягом шести років. PSL пообіцяла, що не буде жодних зобов'язань. Проте, генеральний директор BNP Paribas став керувати педагогічними напрямками програми. Крім того, між Університетом та BNP Paribas спочатку було підписано пункт про «неприниження», який забороняв професорам чи курсантам критикувати банк. Після років розслідування, роботи профспілок та зусиль ЗМІ колективу «PSL Contre-Attaque» вдалося викрити цей скандал, що призвело до усунення керівного комітету та скасування пункту про неприниження.
Це чітко ілюструє наслідки злиття університетів. Знову ж таки, реструктуризація процесів прийняття рішень, що властива злиттю університетів, зробили цю ситуацію можливою. Де незалежність державної вищої освіти? Будь-який компроміс цієї державної служби з приватними інтересами ризикує втратою автономії, деградацією викладання, надмірним тиском та дослідженнями, які проводяться на благо приватних потреб.
Інтерв’юерка: Чи існують якісь студентські та/або викладацькі рухи у вашому університеті? Що вони собою представляють і яка їхня історія?
Працівник: Як зазначалося раніше, у французьких університетах може бути дуже важко побудувати сильний соціальний фронт. Наприклад, у моєму університеті нестійкий характер контрактів та постійний тиск роблять роботу профспілки надзвичайно складною. Нерідко контракти колег не поновлюють із непрозорих причин. Проте ми все ще намагаємося створити важелі впливу для захисту умов праці персоналу та просування альтернативної моделі університету: емансипативної, інклюзивної та демократичної. І іноді ми досягаємо хороших результатів. Студентська спільнота в деяких університетах дуже активна. Однак злиття університетів, здається, не першочергова проблема. Це також пояснюється надзвичайно погіршеними матеріальними умовами або криміналізацією студентського активізму (особливо, наприклад, під час студентських протестів на підтримку палестинського народу).
Саме персонал, як викладацький склад, так і адміністративний та технічний персонал BIATSS, а також студентська спільнота повинні протистояти цьому зрушенню, захищаючи автономію університетських компонентів та поглиблюючи університетську демократію. Спадкоємиця довгої історії, нетипової для державної служби, ця професійна автономія ґрунтується на гарантованих матеріальних умовах праці (статус державного службовця та державне фінансування) та демократичній організації (принципи колегіальності та представництва) в управлінні робочими місцями та кар'єрою, а також у здійсненні наукової та викладацької діяльності. Ці дві умови підриваються неоліберальними реформами та злиттям університетів.
Спротивом політиці злиття університетів могла би слугувати мета, що полягає в ствердженні верховенства колегіального прийняття рішень у визначенні освітніх та наукових цілей, а також у питаннях, які безпосередньо стосуються всього студентства.
[1] https://www.universityworldnews.com/post.php?story=20260309110000607