Цього літа ми, активісти “Прямої дії” у Львові, вирішили провести експеримент: створити місце, у якому студенти можуть у довільній формі поширювати свої знання та навички з иншими студентами — зробити “Вільну школу”. Наш проєкт разюче відрізняється від класичних занять в стінах університету, де програма, лектори та форма навчання зберігаються ще з радянських часів. Натомість у “Вільній школі” ми намагались створити щось нове, що подасть приклад сучасній системі освіти. У цьому тексті ми намагаємось проаналізувати нашу спробу та поділитись досвідом на загал.
Спочатку варто зрозуміти масштаб школи: приблизно 50 людей пройшло через різні лекції. І слухачі, і лектори - люди з різних середовищ: студенти та школярі, психологи та митці, програмісти та політологи. Десять лекторів провели вісімнадцять лекцій протягом двох тижнів. Наша невеличка авдиторія, яка вміщувала до двадцяти п’яти осіб, була майже весь час заповненою учнями. Організаторів було небагато: чотири особи, з яких один бюрократ-координатор, двоє працювали над медіа та один допомагав з технікою і прибиранням приміщення. За весь час було витрачено трохи більше трьох тисяч гривень, в основному на їжу.
До вибору лекторів не було вимог: ними могли стати будь-які люди, що мають знання свого предмету. Не було й ідеологічних вимог, ми навпаки радо сприймали різні точки зору. Теми доповідей лектори вибирали самі, а нашим обов’язком було лише правильно розташувати ці заняття в розкладі. Зараз ми вважаємо своєю помилкою допуск такого різноманіття тем, адже лекції вийшли часто не пов'язані між собою: після філософії могла бути психологія або мистецтво, а наступного дня вже історія та література. Теми, безсумнівно, дуже цікаві самі собою, але за словами учнів, не було відчуття, що вони отримали певне цілісне знання.
Лектори охопили все: від зінів до Бадью. Було проведено ряд лекцій на соціальну, філософську, літературну, мистецьку та айті тематики. Різноманіття тем було перевагою, оскільки воно привабило людей, а з другого боку недоліком, адже неможливо подати цілісне знання предметів в настільки обмежений час. У результаті Бадью майже ніхто не зрозумів, поки зіни, які робили на курсі з трьох занять, були успішно виготовлені. Тож ми дійшли висновку, що для складних тем варто робити курс занять, а не одну-дві лекції. Також варто складати графік таким чином, аби лекції гармонійно доповнювали одна одну. Наприклад, щоб після лекції про Бадью було практичне заняття з вуличного активізму: теорія та практика.
Школа мала не просто накидати знання, як це відбувається в університеті, а створити інтерес до науки, тому на обов’язкових після лекцій перервах учні мали змогу за кавою та смаколиками дискутувати на тему заняття. Обговорення також влаштовували деякі викладачі на лекціях, заохочували до дискусії якнайбільше присутніх. Окрім створення вільного простору, ми також хотіли, аби після цих занять мали можливість говорити зі студентами однією мовою. Бо далеко не всі розуміють тих теоретичних засад, які часто згадують в активістських колах “Прямої дії”. Цю ціль, вважаємо, ми успішно виконали, адже по завершенню школи ми та студенти з легкістю вели розмови про політику, ба більше, згадували Жижека, Валлерстайна, Альтюссера, Бадью та навіть Маркса. Варто також зазначити, що деякі з учнів доєднались до профспілки після відвідання “Вільної школи”.
Однією із задач лібертарної педагогіки вбачаємо якомога більш активне залучення учнів до навчального процесу, де не просто пасивно слухають лектора, а мають можливість заперечувати та доповнювати. У нашій школі формат визначався лекторами, але всі вони були за підтримку діалогу, тому заняття часто мали характер живої дискусії і ми це заохочували. Інколи дискусія відходила від теми заняття, тоді лектор або хтось зі слухачів нагадував про це і ми повертались до теми лекції. З иншого боку, наша школа далека від “Пайдеї”, в якій всі рішення приймаються колективно на зборах. Вибір лекторів, розташування лекцій в розкладі, створення медіа, вибір їжі та інша організаційна робота виконувало активістське ядро без узгодження з учасниками школи. Думаємо, що це необов’язковий елемент ‘’Вільної школи’’, оскільки ресурсів на настільки детальне обговорення та вирішення проблем нашій організації поки що бракує, однак ми збирали відгуки щодо зазначених тем, завдяки чому зберігали демократію.
Під час проведення школи ми стикнулись з рядом проблем, як банальних (відсутність їжі та води, проблема недостатнього розміру приміщення), так і більш складних. Наприклад, один з лекторів часто висловлював позицію, яка не збігається з поглядами учасників профспілки, тому доводилось нагадувати учням, що ми можемо не поділяти його думки. Иншою проблемою було очікування, що прийде мало людей. Це сприяло постійному залученню нових учасників та опрацюванню заявок, які спочатку були відхилені. Очікуванню малої кількості людей було зумовлене низькою активністю людей під час голосувань, тож реальну кількість учнів було важко відстежити. У результаті слухачів приходило трохи більше, ніж планувалось, і комусь доводилось стояти, лежати на підлозі або дивитись за дверима. Учасники школи загалом виділяли ті ж проблеми, які ми перерахували в статті: мале приміщення, хаотичні та складні лекції. При цьому вони були задоволені всіма іншими аспектами школи. Абсолютна більшість відгуків — позитивні. Студентам сподобались теми занять, компетентність викладачів, формати проведення та безкоштовна їжа.
Отож резюмуючи, скажемо, що “Вільна школа” була успішним проєктом, оскільки нам вдалося створити вільний простір для обміну думок, поширити революційне знання, створити соціальні зв’язки, залучити людей до “Прямої дії”. Ми впевнені, що наша школа може слугувати прикладом для інших студентів, які хочуть поширювати знання, а також для майбутніх поколінь “Прямої дії”, які врахують наш досвід та помилки.
Ігор Василець, активіст "Прямої дії"