Вже пів року триває наша кампанія зі створення студпростору — місця, де ми, студенти, могли би відпочивати, спілкуватися та навчатися між парами. У ході кампанії ми пройшли через багато випробувань: спілкування з адміністрацією, петиції, скарги до МОН, перформанси. Чи доб’ємося ми бажаного? І як скоро? Давайте спробуємо розібратися.
Ідея виникла тоді, коли ми помітили, що багато студентів після пар, під час «вікон» або навіть онлайн-занять йдуть у дорогі пекарні, сідають на холодні лавки або незручні сходи. Пекарня Lviv Bakery поруч з університетом навіть виставляє таблички для студентів із проханням не засиджуватися довше 30 хвилин.
Водночас навесні 2025 року відбулися вибори ректора. Перемогу здобув Роман Гладишевський, який у своїй програмі зазначав розширення студентських просторів. Для нас це видалося чудовою можливістю вирішити проблему, тож ми пішли з ним на розмову.
І справді, новий ректор був радий почути про нашу ініціативу. Ми провели з ним близько п’яти зустрічей, присвячених темі студпростору. Під час них ми дійшли згоди, що простором має стати велика авдиторія №217, яка зараз простоює як склад біля актової зали. На його прохання ми навіть підготували кілька 3D-візуалізацій і список необхідних речей. Проте все змінилося влітку, коли ректор офіційно обійняв посаду — зустрічі припинилися, він перестав виходити на зв’язок.
Відчай від невдач не є стратегією нашої профспілки. Навпаки, ми продовжуємо боротися, але на іншому рівні. Тож ми почали збирати підписи під петицією щодо створення студентського простору в аудиторії №217. У результаті за тиждень ми зібрали наживо та онлайн 338 підписів, що свідчить про великий інтерес студентів до теми студпростору. Відправивши петицію на початку літа, ми отримали відповідь лише в серпні — що прямо порушує Закон України «Про звернення громадян», згідно з яким відповідь має бути надана не пізніше ніж через 30 робочих днів. Через це ми подали скарги до МОН та освітнього омбудсмена.
Довгоочікувана відповідь виявилася незадовільною: пропозицію відхилили.
З’ясувалося, що звернення передали директорці Центру культури і дозвілля Мирославі Булатовій. Ми зустрілися з нею й дізналися, що їй не подобається наша ідея, бо авдиторія №217 використовується для переодягання під час виступів в актовій залі. «Компромісом» з її боку було названо створення студентського простору у підвальному приміщенні.
Пізніше ми поспілкувалися з учасниками колективів, які використовують авдиторію №217 для перевдягань, і з’ясувалося, що вони роблять це лише 2–3 рази на місяць, причому часто змушені довго стояти там у холоді. Таким чином, створення студпростору сприятиме зручності й для цих студентів, хоча, можливо, доведеться розподіляти час користування авдиторією.
Ситуація зайшла в глухий кут, адже адміністрація явно не робила жодних кроків у бік створення студпростору, у той час як ми вже виконали всі юридичні й комунікаційні дії для досягнення своєї мети. Ми вирішили, що варто зробити щось, аби нас почули й побачили — тож влаштували студпростір просто на сходах!
Хтось читав Франка, хтось працював за ноутбуком, хтось проводив артперформанс, а хтось просто перечікував дощ. Викладачі тиснули руки активним студентам, а охоронці метушилися й не знали, що з цим робити. Якось навіть сам ректор проходив повз акцію, проте швидко пішов, нічого не прокоментувавши.
Після кількох «сходових» перформансів адміністрація все ж запросила нас та охочих студентів на перемовини з ректором, проректоркою, головами студради та профкому.
З боку адміністрації прозвучала пропозиція облаштувати студпростір у виставковій залі. Проте ніхто з цим не погодився, адже вона більше нагадує коридор, ніж приміщення для студпростору, оскільки там навіть не поміститься проєктор. Також звучала ідея зробити його десь на околицях головного корпусу, але студенти на зустрічі були переконані, що студпростір має бути центральним місцем університету, доступним для кожного.
Ми наполягали на використанні авдиторії №217 або аналогічної авдиторії на другому поверсі, де нині розташований буфет для гостей з інших університетів. На нашу думку, студентський простір має бути зроблений не абияк, не на околицях і не «позаду» університету. Інакше про нього ніхто не знатиме, і він залишиться невикористаним — як сталося з простором Open space.
Звісно, ми могли б погодитися на виставкову залу чи якусь іншу периферійну авдиторію, проте це суперечило би нашій початковій меті: створенню якісного й комфортного студентського простору.
Перемовини закінчилися нічим, тож ми продовжили наші акції зі сходами, залучаючи дедалі більше людей. У певний момент центральні сходи були повністю заповнені. Останні «сходи» відбулися 2 жовтня, перед зустріччю з ректором в актовій залі, де він пообіцяв провести загальне голосування наприкінці жовтня та організувати конференцію, щоб залучити до обговорення якомога більше студентів.
Слова ректора виявилися неправдивими: загальне голосування в жовтні не відбулося. А студентську конференцію щодо студпростору, яку довелося організовувати «Прямій дії» самотужки, було зірвано нападом праворадикалів.
Майбутнє студпростору залишається невизначеним, попри всі зусилля, докладені протягом останніх пів року. З іншого боку, адміністрація не може просто «забути» всі зустрічі та обіцянки, які давала. Тож, імовірно, певне рішення все ж буде. Але яке? Вони можуть просто зробити ще один «простір» у підвалі або виділити комірчину на одному з факультетів.
Ми домоглися визнання необхідності створення студпростору, проте досі не знаємо, яким саме він буде. Тому продовжуватимемо боротьбу за якісний і комфортний простір для всіх студентів головного корпусу.