30 травня 2025 року кубинська державна компанія ETECSA, що надає телекомунікаційні послуги населенню Куби, оголосила різке підняття цін на інтернет. Згідно з новим тарифом, базовий пакет у 6 гігабайтів буде коштувати 360 кубинських песо (приблизно 1 долар США) на місяць, а за кожні 3 додаткові гігабайти доведеться платити ще 3,360 песо (9 доларів). Оскільки мінімальна заробітна плата на Кубі складає 2,100 песо, середня — близько 4000, а пенсіонери отримують не більше, ніж 1,528 на місяць, остільки виходить, що кубинці будуть суттєво обмежені в доступі до інтернет-послуг, особливо якщо ще врахувати, що в середньому вони споживають близько 10 гігабайтів на місяць. Цю всю ситуацію погіршує й той факт, що докупити додаткові 3 гігабайти можна буде лише в доларах, а не в національній валюті. Це пов’язано з політикою часткової «доларизації» Куби, де наразі долари починають, наприклад, активно використовуватися в роздрібній торгівлі. Як визнав Кевін Кастро Родріґез із ETECSA, Кубі не вистачає іноземної валюти, через що вона починає поступово залучати долари в деякі сектори економіки.
На тлі постійних відключень світла, проблем із водопостачанням, звуження доступності їжі та інших негараздів, з якими стикаються мешканці Куби, підвищення цін на інтернет спровокувало загальнонародні протести кубинців проти політики влади.
Однією з найактивніших протестних сил стало студентство Куби, для якого доступ до інтернету — це життєво необхідна потреба, тому що від цього напряму залежить його можливість навчатися та спілкуватися зі своїми однолітками та родичами, які можуть жити поза островом. Через вищенаведені причини у перших числах червня студенти щонайменше п’яти університетів — Гаванського університету, Університету Ор’єнте, Університету Санта-Клари, Університету Гранми та Ольгінського університету —, які навчаються на факультетах математики, інформатики, інженерії, біології, права, психології, мистецтва та аудіовізуального медіа, вийшли на протест. Цілі та метод цього протесту лаконічно описала студентка Айде Фернандез: «Я не можу вчитися, якщо не маю доступу до актуальної (онлайн) інформації… Якщо необхідно зупинити заняття, їх слід зупинити до тих пір, доки не буде знайдено логічного рішення для задоволення наших потреб».
Студенти масово організували мирний академічний страйк, бойкотуючи відвідування занять. Але цим вони не обмежилися. Вони також почали проводити збори між факультетами, друкувати та розповсюджувати спільні заяви та маніфести, а правники Ольгінського університету навіть подали позов до суду на компанію ETECSA за порушення умов контракту та конституційних прав. Прагнучи одночасно висловити своє незадоволення й вберегти себе від надмірних репресій, студенти у спільному маніфесті прямо зазначили, що вони протестують «… не проти уряду чи революції, але лише проти конкретної політики уряду, яка підриває її ідеал про рівність». Попри деяку поміркованість риторики, студенти вперше з 1950-х років активно стали колективно висловлювати свою критику уряду та зривати заняття. Під приціл студентської критики попав не тільки уряд, але й Федерація Університетських Студентів (ФУС) — підконтрольна державі офіційна студентська організація. Студенти звинуватили ФУС у тому, що вона не представляє дійсний голос студентів Куби та займає проурядову позицію, яка йде врозріз з інтересами більшості студентів. Із цієї причини найрішучіша частина студентів стала вимагати відставки президента ФУС Рікардо Родріґеза.
Небувале вираження незадоволення студентами і кубинськими трударями не могло залишитися непоміченим з боку уряду. Керівник країни Мігель Діас-Канель визнав «… незадоволення серед населення, непорозуміння та виправдану критику, що лунає на адресу керівництва партії, уряду, а також Міністерства комунікацій та ETECSA», у той же час вказуючи на те, що протести також «… призвели до появи ненависних, контрреволюційних платформ, які координують тотальну кампанію дискредитації, наклепів і брехні, спрямовану на те, щоб за допомогою найгірших хитрощів вплинути на один із соціальних секторів, який нерозривно пов'язаний із душею Революції: наших студентів, наших улюблених студентів і кубинську молодь». Не обійшлося й без конспірологічних закидів з боку уряду стосовно того, що протести були спровоковані «зовнішніми силами».
Аналізуючи реакцію уряду, можна дійти висновку, що для втихомирення протестуючих він обрав тактику одночасного застосування як пряника, так і батога. Уже 3-го червня ETECSA вирішила піти на поступки бунтівним студентам і запропонувала їм тарифний план за знижкою: 12 гігабайтів інтернету за 360 песо. Розцінюючи цю поступку як чергову несправедливість по відношенню до співгромадян, частина студентів відхилила її, аргументуючи тим, що інтернет — це право всіх, а не привілей: «Усі кубинці повинні мати такі ж можливості, як і ми, студенти, для спілкування зі своїми сім'ями... вони повинні переглянути це рішення, щоб усі мали однакові права», — сказав 20-річний студент Гаванського університету Андреа Курбело. У той же час можна зустріти інформацію щодо «батога», який полягає в погрозах студентам та їхнім сім’ям з боку спецслужб, які лякають можливими виключеннями з університетів і навіть ув’язненням через участь у протестах.
Як видається на поточний момент, наразі протести, що тривали приблизно 3 тижні, стихли. Можливо, це пов’язано з тим, що частину студентів задовольнили поступки від ETECSA, іншу частину залякали служби безпеки, а інша зупинила свою протестну діяльність через згасання масової підтримки продовження страйків.
Висновки. Під тиском американської блокади економіка Куби зіткнулася з дефіцитом іноземної валюти, яка їй життєво необхідна задля зовнішньої торгівлі. Бажаючи знайти цю валюту, уряд Куби запустив процес доларизації окремих секторів національної економіки, при цьому залишивши виплату зарплат і стипендій у національній, а не іноземній валюті. Це закономірно спровокувало незадоволення серед населення, яких політика введення доларів і підвищення цін на послуги залишить у досить вразливому становищі. Вони розпочали протести, в яких помітну роль зіграло студентство. Держава, яка звикла діяти як авторитарний та відірваний від народу центр прийняття рішень, знехтувала громадянським суспільством і не стала розглядати його як рівноправного суб’єкта діалогу в питанні, що стосується долі країни, за що отримала у відповідь справедливий гнів. Можливо, якщо уряд Куби відразу провів би публічні обговорення та залучив би кубинський народ до дискусії щодо конкретної форми втілення політики доларизації, ми би не стали свідками небаченого з 1950-х років підйому студентської самоорганізації та протестної діяльності. Рішучість та акції прямої дії по бойкотуванню занять і проведення зборів студентами відкрили нову сторінку в формуванні сучасних традицій самостійної боротьби кубинського студентства за свої права та гідність в країні, в якій тривалий час править не демократія, а партократія.
Протести проти підвищення цін на інтернет — це ознака того, що громадянське суспільство Куби поступово починає набувати нового голосу та волі, бувши довгий час придушеним під залізною п’ятою т. зв. Комуністичної партії Куби. Червневі протести стихли, але протиріччя та проблеми нікуди не ділися. Студенти та інші небайдужі громадяни Куби показали, що здатні на самоорганізацію та колективну боротьбу. Але чи стануть вони надалі закріплювати та розвивати тенденцію боротьби горизонтальних спільнот громадянського суспільства проти владної вертикалі держави, які неодмінно будуть стикатися в нових майбутніх конфліктах, — це залежить винятково від їхньої рішучості, солідарності та ясного розуміння, що звільнення пригноблених — це винятково справа рук самих пригноблених.
Якими не були би результати майбутніх зіткнень народу з державою на Кубі в подальшому, самі по собі вищеописані протести — це знакова подія, яка показує, що навіть в авторитарній країні знайшлися люди, зокрема студентство, які достатньо сміливі, щоб чинити опір несправедливості та наступу на базові блага.
Автор: Денис Хромий