«Студентство — це робітництво», — цю формулу ми часто повторюємо у «Прямій дії». Однак, для чого? Що вона взагалі означає, тим паче що більшість студентів і студенток навпаки намагаються вирватися з робітництва, вступивши в університет?
Університет — це не корпорація: ми не пасивні здобувачі освіти, а беремо активну участь у житті своїх ЗВО. Починаючи від оцінки якості дисциплін і закінчуючи протестами проти свавілля чи бездіяльності ректорів, студентство рухає вищу освіту, змінює її.
Ми засвідчили та доєдналися до багатьох акцій в стінах університетів: протистояння платному складанню екзаменів, вимагання гідних умов у гуртожитках, боротьба проти шовінізму, а також проти ініціатив МОН. З-поміж останніх — авторитарне об’єднання університетів і комерціалізація вищої освіти України відповідно до закону №10399. І якщо протистояти місцевим ректорам і бюрократам із профкомів можливо, то боротися проти Міністерства освіти і науки надскладно. Однак ми не самотні!
Скорочення соціальних видатків і державного регулювання стосується не лише вищої освіти, але і — та насамперед — галузі працевлаштування. Відстоюючи інтереси олігархів, українські чиновники активно знищували соціальні гарантії робітництва, а в часи повномасштабної війни, коли захист громадян мав би бути пріоритетом, наступ на працівників і працівниць лише посилився.
Ми, студенти, і робітники — наші батьки, сусіди, вчителі, викладачі, сімейні лікарі тощо — в одному човні. Сьогодні як ми вразливі, так і вони. Отож, коли ми в «Прямій дії» говоримо, що студентство — це робітництво, то підкреслюємо необхідність допомагати боротьбі один одного, солідаризуватися, аби ефективно протидіяти.
Так, активістки і активісти «Прямої дії» 1 травня на Міжнародний день солідарності трудящих взяли участь у профспілковій конференції в Кривому Розі. У межах зустрічі ми розповіли про грантову реформу, об’єднання університетів і про інші ризики, які сьогодні нависли над студентством країни під час війни. Натомість, представники і представниці профспілок поділилися своїми проблемами на робочих місцях, нарікали на неоліберальний курс влади та на надприбутки власників підприємств, на яких вони працюють.
«[...]поки ми продовжуємо отримувати копійки, працювати понаднормово та жити під загрозою в будь-який момент опинитися на вулиці, наша влада набагато більше переймається дерегуляцією та створенням сприятливих умов для бізнесу».
У результаті конференції було проголосовано за резолюцію-звернення до депутатів країн як Глобальної Півночі, так і Глобального Півдня із закликом посприяти зміні обраного українськими чиновниками курсу, забезпечити соціальні гарантії працівникам і студентству, аби освіта й економіка України могли ефективно діяти в нинішніх умовах, скасувати антитрудові реформи, грантову реформу №10399 та припинити шантаж української вищої освіти з боку Світового банку.
За більше року відновленої діяльності «Прямої дії» ми вкотре переконалися, що ефективне відстоювання прав та інтересів студентства безпосередньо залежить від нашої здатності об’єднуватися. Сьогодні загрози українському університету чимраз більші, вистояти їх студентству vis-à-vis Міністерство освіти і науки буде непросто. Так, солідарність — наша головна зброя, тому необхідно визнати: боротьба залізничників — це також боротьба студентства; боротьба медсестер — це також боротьба студентства; боротьба студентства — це також боротьба усіх працівників.