Раніше ми писали про студентські протести проти приватизації вищої освіти в Греції. Однак це висвітлення було би неповним без залучення голосу безпосереднього учасника та свідка цих подій. У зв'язку з цим хочемо вам представити інтерв'ю нашої профспілки з грецьким студентом Алкісом, який навчається в Університеті Криту.
У цьому інтерв'ю Алкіс розповідає про себе, свій досвід і ділиться думками про оточуючі його події та перспективи поточного студентського страйку. Грецьке суспільство досить політизоване, тому діяльність серед різних соціальних груп, до яких входять й студенти, різноманітних політичних організацій і партій є типовою ситуацією для цієї країни, що відрізняє її від України. Через це там діє велика кількість правих та лівих організацій, що говорить про плюралістичність грецького політичного простору. Завжди корисно дізнаватися про приклади солідарності і свідомої боротьби громадянського суспільства за свої базові права, у тому числі за освіту, оскільки цього суттєво бракує в Україні. Саме без такої солідарності і боротьби будь-яке світле майбутнє України приречене. Такі ж приклади, навпаки, здатні надихнути та показати, що подібна боротьба і наявність громадянської суб'єктності можливі та необхідні.
Дякуємо Алкісу за цікаве інтерв'ю та плекаємо надії на перемогу страйків грецьких студентів.
***
Інтерв’юер: Отже, по-перше, чи можеш ти мені розповісти чому став прихильником лівих поглядів? Які головні причини? Чи вважаєш ти, що ці погляди можуть стати засобом для перетворення світу на краще?
Грецький студент: Ну, поговоримо трохи про ідеологічні лінії, оскільки «лівий», на мій погляд, вбирає в себе усе від тих, хто лівіше соціал-демократів та до лівих радикалів. Особисто я – демократичний та прогресивний соціаліст, який вірить у сильний уряд, що контролює вільний ринок, має інструменти втручання для задоволення потреб тих, хто цього потребує, і користується усіма необхідними повноваженнями задля встановлення своєї економічної політики на благо більшості.
Я народився у відносно сільській місцевості, на острові, якщо бути точним, ближче до Афін, де традиційно лівим (Комуністична партія Греції, СІРІЗА) та інші силам, що стоять по ліву сторону від ПАСОКу, було важко досягти будь-якого прогресу електоральним шляхом. Через сільську специфіку та великий відсоток населення, який працює на морській базі острову, ультраправі та церква завжди були досить популярними. Тому мені повезло, якщо так можна сказати, народитись в лівій та прогресивній сім’ї, яка традиційно пов’язувала себе з оновлюваними соціалістичними та єврокомуністичними партіями (Комуністична партія Греції (внутрішня), АКОА (Оновлена комуністична екологічна лівиця), Грецька лівиця та тоді СІРІЗА.
Окрім цього, звичайно, зростаючи під час Глобальної фінансово-економічної кризи 2008-09 рр., а особливо під час Боргової кризи в Греції 2009-2018рр., я постійно мав можливість спостерігати за впливом неоліберального вільного ринкового капіталізму та його неспроможність захистити тих, хто цього потребує внаслідок знищення вщент основ їхнього звичного життя.
Для мене соціалізм та енвайронменталізм необхідні складові, щоб гарантувати безпечне майбутнє для нас і нашої планети, захистити тих, хто найбільше постраждав від імперіалістичної політики. Російське вторгнення у вашу країну та війна в Газі слугують чіткими прикладами такої політики, коли експансіонізм та расова/релігійна ненависть ведуть до війни та смертей, супроводжуючись тією самою неоліберальною політикою, яка привела Захід процвітання та США до глобальної гегемонії, не дозволяючи їм покарати винних у двох руйнівних конфліктах поблизу моєї країни.
Інтерв’юер: Як ти думаєш, студентський протестний рух – це ефективний шлях досягнення позитивних змін?
Грецький студент: Грецька лівиця завжди залежала від різних рухів, будь-то феміністичний чи ЛГБТКІА+ рух, який нещодавно силою змусив уряд прийняти одностатеві шлюби, або «Рух обурених громадян», що діяв під час розпалу фінансової кризи 2011-12 рр. Ми не можемо сподіватись на виборчий успіх і добру волю панівного класу. Я переконаний, що ліві активісти повинні покладатись на тих, хто протестує на вулицях, для того щоб зробити порядок денний публічним, щоб зробити їхні ідеї почутими та захистити наші цінності і тих, хто цього потребує найбільше.
Ми не можемо дозволити будь-якому уряду або впливовим силам диктувати [правила] і залишати таке свавілля без відповіді. Тому я вважаю, що рухи, протести та прямі дії необхідні не лише для функціонування демократії, але й для того, щоб ліві зміцнили свої позиції.
Тепер, щодо студентського руху загалом. Це вже не вперше, коли ми повстали проти цієї конкретної урядової політики, адже рухи проти приватних університетів в 1992 та 2006-7 роках успішно зупинили «реформу», яка зламала би «через коліно» вищу освіту, послабила би публічний сектор і поставила б освіту та науку під владу корпорацій та олігархів, блокуючи надважливий важіль соціальної мобільності.
Я би сказав, що цього разу ми програли, і уряд Нової демократії (урядова партія в Греції), у недемократичний та неконституційний спосіб, зміг проштовхнути легалізацію приватних університетів, частково завдяки хронічному розбрату в нашому русі та серед парламентських лівоцентристів та інших лівих. Проте наші проблеми вийшли на передній план, і нас вдалося змінити думку людей та показати, що ми не залишимо жодну атаку на наші права та нашу власну конституцію без відповіді.
Інтерв’юер: Чи не міг би ти розповісти мені про організацію цих протестів, чи студентські організації були створені до або вже під час протестів? Та який масштаб руху? Як ви всі координуєтеся та комунікуєте між собою?
Грецький студент: У першу чергу, я повинен представити вам ідею студентських партій, які унікальне явище в грецькій вищій освіті. Є кілька студентських організацій, які беруть участь у студентських виборах, ціль яких обрати представників до органів студентського самоврядування кожного з факультетів, які так само приймають рішення та працюють від імені загальних зборів, які їх обирають.
Ці студентські партії зазвичай пов’язані із справжніми політичними партіями, як-от DAP-NDFK (Авангард демократичного оновлення–Новий демократичний студентський рух) є студентським крилом Нової демократії, PASP (Загальногрецька бойова студентська група) – ПАСОКу, Diktyo (Мережа) була частиною Сірізи, проте нещодавно вони відколись та доєднались до Нової лівиці. Panspoudastiki (Загальностудентський рух кооперації) напряму контролюється комуністами, та EAAK (Об’єднаний незалежний лівий рух) є більш незалежною організацією, хоча останнім часом його все більше пов’язують з Народною єдністю та MeRA25 (Європейський реалістичний фронт непокори).
Ці різні партії, окрім DAP-NDFK, є лівоцентристськими. Вони зазвичай мають конкуруючі інтереси та деякі, хоча зазвичай незначні, якщо виключити PASP, ідеологічні та організаційні відмінності. Під час таких нападів на сутність державних університетів і студентів, які є їхньою частиною, завжди відбувається координація на найвищому рівні, щоб скерувати місцеві гілки в кожному університеті до спільної роботи, як це сталося під час цього двомісячного протестного руху. Слід зазначити, що ці єдність і домовленості між різними партіями завжди руйнуються, коли проблема вирішується, як це знову трапилось цього разу.
Підготовка зазвичай здійснюється на локальному рівні, однак цього разу для організації протестів і акцій було створено загальнонаціональний координаційний комітет, що базується в юридичній школі Афін, за участю різних керівних рад з університетів країни, що беруть участь і висувають свої пропозиції. Причому ці «координаційні засідання» як правило тривають декілька днів і майже завжди приходять до певного рішення, супроводжуючись навіть випадковими сварками через дрібні розбіжності.
Тут я також маю зауважити, що за межами Афін і Салонік (наприклад, на Криті, де я навчаюся), координація та спілкування є набагато легшими та відбуваються практично без чвар у більшості випадків.
Інтерв’юер: На твою думку, підготовка – це важливий елемент протесту, чи ні? І які виклики загалом стоять перед рухом під час цього протесту?
Грецький студент: Я зазначив деякі виклики вище, де національна політика втручається та намагається вести студентський рух у той чи інший напрямок на користь власних політичних цілей, особливо коли залишається менше ніж 100 днів перед виборами до Європейського парламенту. Також майже неможливо скоординувати добре організовані та впливові анархістські організації з, думаю, очевидних для вас причин. Підготовка та організація – це звісно важливо, оскільки бути острівцем опору у вічно авторитарному морі, яке оточене архіпелагом різних партій, організацій та колективів, які постійно зменшуються, ніколи не є адекватною стратегією.
Єдність в русі, та й у будь-якому русі необхідна, і в певний момент вона повинна призвести до повнішого та загальнонаціонального організаційного успіху, оскільки наш уряд зараз править завдяки розділеній і часто жалюгідній опозиції.
Інтерв’юер: Ти також згадав про «очевидні причини», що підводить мене до іншого питання: чи боїшся ти і твої товариші жорстокості поліції, і якщо ні, то що допомагає вам хоробро протистояти поліцейським рейдам?
Грецький студент: Жорстокість із боку грецької поліції, на жаль, правило, а не виняток, особливо коли мова йде про студентські протести. Найчастіше реакція влади на наші вимоги полягає в застосуванні кийка або сльозогінного газу. Залякати – це їхня мета, хоча я вважаю, що залякати тих, хто часто протестує на вулицях і звик до таких зіткнень, не так легко, тому застосування поліцейського насильства в такому випадку полягає в залякуванні не самих активістів.
Ми завжди будемо на вулицях і відстоюватимемо те, що вважаємо правильним, і вони це знають. Вони прагнуть залякати тих, хто згоден з нами, але боїться приєднатися до протесту. Це пов’язано з тим, що насильницьке придушення будь-якої суспільної опозиції відбувається через навіювання страху перед репресіями, а не через самі репресії.
Саме це, на мою думку, спонукає нас далі боротися, бо ми знаємо, що якщо ми не зможемо повноцінно протистояти, то пересічна людина, яка хоче висловити своє незадоволення, ніколи не приєднається до нас і не візьме участі в наших діях.
Очевидно, що поліцейське насильство керується дуже чіткою стратегією і логікою, адже набагато легше заарештувати когось одного, хто намагається потрапити на станцію метро, ніж 500 людей, яких підтримує ще 10 000.
Інтерв’юер: Зрозумів, дякую. Стосовно теперішніх подій. Як ти думаєш, що відбудеться у найближчі дні або тижні? Або, якщо ти знаєш, то що відбувається зараз? Чи близькі грецькі студенти до якихось перемог? Чи влада просто знехтує вашими вимогами?
Грецький студент: У той час як студенти і люди до 40 років виступають проти приватних університетів, тому що застали і вчилися в державних університетах, грецьке суспільство в цілому майже порівну розкололося в цьому питанні, на що вплинула також багаторічне поширення правої пропаганди проти приватних університетів, яка зображала їх як осередки злочинності та анархії (чим вони, звісно, не були), а не як основу грецької демократії та економічного/соціального розвитку.
Нова демократія хоче, щоб ми соромилися своєї освіти, а не пишалися нею.
У нас були й перемоги, головним чином ті, що змусили основні лівоцентристські опозиційні партії (СІРІЗА та ПАСОК) приєднатися до нас і чітко виступити проти урядових пропозицій, замість того, щоб здати позиції в ім’я «реформ».
Здебільшого поточний раунд протесту і спротиву сповільниться, оскільки ми повернемося до аудиторій і продовжимо наші академічні обов’язки.
Однак ми будемо готові до наступного раунду, судової боротьби і майбутньої конституційної реформи, яка посмертно легалізує цей одіозний напад на нашу конституцію і верховенство права. Тут ми повинні працювати разом з академічними колами та нашими професорами, щоб захистити статтю 16 Конституції та надіслати чіткий сигнал уряду, що ні наша освіта, ні наша Конституція не продаються, а також покарати на виборах псевдоліві партії, які відвернулися від студентського руху під час нашої найбільшої боротьби за останні багато років.
Інтерв’юер: Можеш розповісти про те, як нестудентські організації та спільноти підтримують боротьбу студентів проти приватизації освіти? Можливо, хтось з Екзархії (якщо вона ще існує)? Або інші нестудентські ліві/соціалістичні/анархістські/соціал-демократичні організації? Вони якось допомагають грецьким студентам? І, знову ж таки, виходячи з твого особистого враження, наскільки пересічні грецькі громадяни підтримують студентів?
Грецький студент: Загалом студентські організації і, зокрема, студентські партії, на університетському рівні завжди мають зв’язки і зазвичай є частиною ширшої синдикалістської мережі, що складається з цілого ряду профспілок (наприклад, профспілки викладачів і вчителів завжди підтримують мобілізацію студентів на протести) та організацій. Нещодавнім прикладом є технічна підтримка, надана працівниками Афінського національного університету ім. Каподістрії, де вони діяли разом зі студентами університету, щоб допомогти їм зайняти приміщення, особливо на юридичному факультеті.
Дуже коротко щодо «Екзархії». Із цим місцем виникло, як це часто трапляється, багато плутанини за кордоном, яка перетворила відносно нормальний мистецький та альтернативний район столиці на модне слово без чіткого значення, надавши йому атмосфери містичності та перетворивши на ідеальну таку собі страшилку для правого уряду. Маніпулюючи цим образом, правий уряд придушував самоорганізовані громади та перешкоджав проведенню різних ініціатив (наприклад, акції по роздачі їжі на вулиці) та захопленням занедбаних будівель, які чудово підходять для влаштування там нічліжок та чогось подібного. Проте анархістські студентські мережі, що діють у цьому районі, існують і перебувають у тісному контакті з іншими анархістськими бойовими групами, такими як «Рувіконас».
Грецьке суспільство часто змінює своє ставлення до студентських протестів і нашої боротьби у цілому. Воно виражає нам загальну підтримку, але також і тиху зневагу з боку активної меншості, яку завжди підтримує переважна більшість ЗМІ, зображуючи студентів, які організовують і беруть участь у протестах, у кращому випадку як невдах, які нібито не належать до академічної спільноти, а в гіршому – як небезпечних злочинців. Після катастрофи в Темпі, коли 57 людей (переважно студентів) загинули внаслідок залізничної аварії, спричиненої роками недбалого ставлення уряду і приватизацією, імідж студентських мобілізацій у цілому набув більш позитивного сприйняття. Проте нам потрібно ще багато чого зробити в майбутньому, якщо ми хочемо, щоб наша боротьба знайшла ширший відгомін серед інших соціальних рухів, як-от, наприклад, серед руху фермерів, чиї протести мали успіх.
Інтерв’юер: І наостанок, на твою думку, чого може навчитися український студентський рух з досвіду організації та боротьби грецьких студентів?
Грецький студент: Я думаю, що у нашого студентського руху можна багато чого навчитися, як хорошого, так і поганого, хоча дуже важливо розуміти, що кожна країна повинна організовуватися у спосіб, який найкраще відповідає її власним потребам і особливостям.
Те, на чому я намагався не сильно акцентувати увагу, але що завжди впливає на наші дії, – це постійна роздробленість грецьких лівих сил, яка впливає на наші власні дії. Наразі існує 4 ліві студентські партії, не рахуючи різних анархістських та троцькістських груп, які також діють в Афінах та Салоніках, чий розбрат між собою ще більше послаблює нашу здатність до самоорганізації. Якщо українському студентському руху і слід уникати чогось, то це пов’язування самих себе з національними партіями, оскільки це ускладнює координацію, особливо напередодні виборів.
Є речі в нашій діяльності, які нам вдаються. Загалом мені не хотілося б описувати в занадто негативних тонах ту діяльність, яка надихала мене, особливо коли я вчуся лише на другому курсі університету.
Я вважаю, що компроміс у деяких питаннях просто неможливий, як у випадку з цим неконституційним законом. Навіть якщо уряд вирішить знехтувати вимогами студентів або придушити їхні протести, то бачити групу, яка всім жертвує і нічого не отримує від цього протистояння законодавству, яке ще при цьому не вплине відразу негативно на активістів цієї групи, надихає не тільки самих активістів на індивідуальному рівні, але навіть тих, хто ще не приєднався до протестного руху. Якщо пересічний грек бачить, що ви відстоюєте те, у що вірите, то ви можете змінити громадську думку, що нам і вдалося, якщо довіряти опитуванням з цього питання, де приблизно більшість студентів і молоді не схвалює плану уряду, що дуже важливо, оскільки саме вони та демографічна група, яка дійсно страждає від будь-якого нападу на ту державну вищу освіту, якою ми її знаємо.
Інтерв’юер: Чудові слова та поради! Дякую тобі за гарні відповіді. Дуже сподіваюся, що обидва наші студентські рухи досягнуть успіху!
Примітки:
1. Раніше Сінаспізмос.