Близько чотирьох місяців тому, у голови Комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій — Сергія Бабака, було виявлено плагіат у дисертаційній роботі.
«Формалізовані наукові ступені часто є «необхідним аксесуаром» і не відображають внутрішньої суті науковця. Науковця, в першу чергу, визначають якість, цитованість наукових праць та впроваджені наукові розробки, а не формалізований диплом. Формування нової культури в суспільстві варто починати з відмови від старої», — пояснює депутат причину своєї академічної недоброчесності.
Скориставшись нововведенням щодо добровільної відмови від наукового ступеня, член партії «Слуга народу» відмовився від звання доктора технічних наук, а вже цього серпня на офіційному сайті МОН розмістили новину про реєстрацію двох законопроєктів, що начебто націлені на «впорядкування певних моментів управління в системі вищої освіти» під керівництвом того ж Сергія Бабака.
Один із них, на нашу думку, варто розглянути з особливою увагою.
Законопроєкт № 9601 з гучною назвою «Щодо дебюрократизації діяльності центрального органу виконавчої влади у сфері освіти й науки» націлений на відмову від затвердження наукових ступенів Міністерством освіти. Тобто ця функція буде повністю покладатися на заклади вищої освіти з відповідним розширенням автономії. Натомість МОН закріплює за собою лише встановлення мінімальних вимог для присвоєння наукового звання.
Станом на 2021 р. «понад 38% респондентів зазначили, що вони особисто або члени їх сімей стикалися з корупцією в університетах», - зазначає «Суспільне».
Тобто прибираючи фактор оцінки вищим органом освіти, створюється родюче поле для внутрішньої корупції та упередженості, де вчені ради на власний розсуд здатні будуть виносити вирок щодо гідності звання професора, доцента чи дослідника.
Варто додати, що законопроєкт передбачає також «анулювання повноважень МОН щодо утворення та організації роботи атестаційної колегії».
По-друге, якщо затвердження вчених звань буде відбуватися локально в університетах, яка вірогідність того, що аспіранти та викладачі матимуть право у цьому ж статусі викладати в інших ВНЗ? Чи не створить це додаткової бюрократії для працівників освіти, яким необхідно буде легітимізувати свій статус?
При цьому, науково-технічна комісія матиме змогу винести рішення щодо присвоєння та позбавлення вченого звання, лише якщо університет має хоча б одну акредитовану освітню програму не нижче бакалаврського рівня. Тобто, якщо заклад відповідного рівня не має, він має звернутися до того ЗВО, де ця програма представлена. Благо, що даний законопроєкт містить пункт про те, що ця функція має бути безоплатною (на що ми дуже сподіваємося).
Плюс до цього МОН знімає з себе відповідальність щодо ліцензування освітньої діяльності, що може стати каталізатором ще більшої корумпованості закладів вищої освіти.
«Міністерство має максимально зосереджуватись на формуванні державної політики, і ліцензування є невластивою для нього функцією», - зазначає Сергій Бабак.
Мабуть, саме пункт у цьому законопроєкті щодо зміни на законодавчому рівні термінології «навчальний рік» на «рік навчання», а «навчання» на «здобуття освіти» наближає якість нашої освіти на європейський рівень.
Станом на сьогодні, згідно з даними офіційного порталу Верховної Ради, законопроєкт досі очікує розгляду. Можливо, якщо закон вступить у дію, то саме цього року Сергій Бабак отримає новий докторський ступінь.
Концепція самоорганізації наукової спільноти може стати величезним здобутком у створенні прогресивного формату вертикальних відносин у межах ЗВО, де наукові звання будуть присуджуватися гідним та добросовісним науковцям, що зробили вклад у розвиток не тільки своєї альма-матер, а й на більш глобальному рівні. Проте, поки «покращення» будуть стосуватися лише інтересів правлячої верхівки, що хоче набити свої кишені – такий підхід призведе до погіршення умов у ЗВО, а також масової еміграції перспективної молоді та науковців у пошуках кращої освіти за кордоном.