Нещодавно заступник міністра освіти та науки України, Михайло Винницький, поділився новими деталями з приводу запланованих змін у системі освіти.
Знову про риси структурних реформ широка громадськість дізнається побічно, з інтерв’ю, а не бере пряму участь в публічному обговоренні. Такий стан речей уже бентежить деякі групи небайдужих громадян: зокрема Профспілка працівників освіти і науки, Рада вищої школи та Рада молоді закликають до створення більш прозорої системи комунікації, а також вони висловили свою готовність до співпраці з МОН. “Пряма дія” розділяє занепокоєння такою “тіньовою” роботою урядовців. Тим не менш, гайда розбиратися про які ж інновації стало відомо від Михайла Винницького:
“Більш справедлива система”
Великою проблемою системи освіти України для заступника міністра є розрив між кількістю бюджетників і контрактників, співвідношення 2:3 і категоричність цих груп студентів, що, на його думку, негативно впливають на загальну ефективність навчання. Винницький згадує, що при середніх результатах ЗНО студент опиняється на межі між цими двома групами: в одній він отримає повністю безкоштовну освіту, в іншій повністю платну. У результаті, студент часто опиняється між двома шляхами: йти на “бюджетну” спеціальність, яка йому не подобається, або платити щоб отримати омріяну професію. На думку Міністерства, рішенням є розмиття цієї межі й затвердження грантової системи, яка дозволить покривати вартість навчання пропорційно результатам іспитів. При таких умовах співвідношення має зміститись до 3:2 на користь “грантовиків”.
Загалом, проблема “плати або вчись на те, що тобі нецікаво” дійсно існує і подібний шлях її вирішення може здатися справді ефективним і справедливим, проте наразі немає жодної конкретики з приводу розмірів(масштабів?) покриття контракту: чи не виявиться, що нові 60%, що підтримуються державою, отримуватимуть мізерну допомогу? Конкретних відповідей немає. Натомість паном Михайлом була озвучена думка: “Коли студент платить за освіту, для нього збільшується цінність цієї освіти. Він розуміє, що він в неї вкладає гроші сам.”
Цікаво, наскільки ж покращується якість здобуття знань у студентів, коли ті вимушені працювати з раннього віку заради неї. Якщо враховувати, що більшість абітурієнтів є випускниками шкіл, а випадки так званого “gap year” у нашому суспільстві одиничні, то заради своєї “омріяної” спеціальності вартує розпочинати своє повноцінне трудове життя в 17 років. Проблеми трудового права в Україні, тіньовий сектор економіки та експлуатація недосвідчених робітників є, певно, темами для окремої розмови.
Натомість, буде доречним згадати приклад наших польських друзів із профспілки “Inicjatywa Pracownicza”. Більшість студентів Польщі працюють, адже якісна освіта в країні недоступна для широкого загалу. Це породжує масу проблем, зокрема з рівнем життя здобувачів освіти: така система замість “збільшення цінності освіти”, сприяє розвитку тіньової економіки та виснаженню студентів. Детальніше про це можна дізнатися, слідкуючи за роботою IР у соцмережах.
Тож, “Пряма дія” закликає не повторювати помилок наших сусідів.
Новий погляд на стипендії
Михайло Винницький справедливо зазначає, що в Україні надзвичайно низькі стипендії, що не здатні ні в якій мірі забезпечити потреби студентів. Нова ж система пропонує вирішення цього питання скороченням стипендіатів до тієї вузької групи, чиє навчання буде повністю профінансоване державою. У першу чергу це спеціальності стратегічного значення, зазначено медиків, енергетиків, учителів, транспортників, тоді як “менш важливі” спеціальності не матимуть стипендії взагалі, як і держзамовлення. Такі тенденції лякають тим, що вірогідно спричинять елітаризацію творчих й інтелектуальних професій, тільки стимулюючи економічне розшарування в країні.
Для “Прямої дії” стало приємним здивуванням визнання проблеми зі стипендіями, натомість рішення від урядовців виглядає невиправданим. Широке скорочення стипендіантів на користь невеликої групи студентів залишає набагато більше людей без будь-якої підтримки з боку держави, ба більше, узагалі не окреслено масштаби зростання стипендій, окрім того, що “вона буде збільшена до якихось нормальних сум, на які можна вижити”. Які це суми, на думку Міністерства? Та чи відповідатиме таке зростання тому скороченню, яке планується наразі? Знову ж, конретики, як і стипендії, не вистачає.
Скорочення кількості університетів
Заступник міністра освіти гріє душу новиною про те, що планується скоротити кількість державних навчальних закладів від 170 до 100, пояснюючи це тим, що кількість студентів в країні надто низька й актуальна раніше освітня інфраструктура виявилися наразі не потрібною. Інструментом для такого скорочення слугує “об’єднання” навчальних закладів. До речі, самим Винницьким згадується позитивний досвід у Дніпрі. Проте повністю ігнорується досвід НАУ та УАД, коли за подібним “об’єднанням” мало слідувати втрати деяких корпусів університетів або зручні підстасовки в адміністрації ЗВО. У кожному з перелічених вище університетів студенти бунтували проти таких рішень, в УАД протести завершились перемогою студентства (до речі, наші активісти теж брали в них участь).
Крім того, скорочення стосуються вочевидь державних навчальних закладів, мовляв – дійсно, за стільки часу стало замало студентів. Проте чомусь мова про приватні університети не заходить, їхня кількість на даний момент сягає 187, тобто більшості. І реальні показники таких закладів надзвичайно низькі, вони існують радше як бізнес-схема для того, аби студенти здобували дипломи, а не знання. За рідкісним виключенням, типу УКУ та КШЕ, приватна освіта в Україні неефективна. Чи буде уряд вирішувати це питання, чи все ж таки “рука ринку” вирішить усе сама – для нас залишається загадкою.
Скорочення викладацького складу
Подивом для “Прямої дії” були слова про необхідну конкуренцію не тільки для студентів, але й для викладачів. Згадані вище скорочення ЗВО означатимуть втрату робочих місяць, але без пропорційного підвищення зарплат для тих, хто залишиться. На думку заступника міністра, низька оплата праці викладачів пов’язана із своєрідним перенасиченням ринку. Себто викладачів забагато, студентів замало – потрібна конкуренція, аби тільки достойні заклади та найкращі педагоги залишилися працювати.
“Ті викладачі, які не демонструватимуть наукових та викладацьких успіхів, отримуватимуть настільки мало, що працювати в виші просто «за зарплату» їм стане невигідно.”
Як будуть визначатися викладацькі успіхи поки невідомо, як і про те, наскільки підвищаться зарплати аспірантів, лаборантів, професорів тощо.
Замість того, аби розібратися в умовах роботи викладачів та розв’язати питання понаднормової праці, урядовці в черговий раз, як неочікувано, пропонують скорочення. “Пряму дію” дивує той факт, що викладачів виявляється забагато. Здавалося б, однією із найстікіших проблем для вчителів і викладчів є перепрацювання, завеликі групи студентів, низька винагорода і буквальне виживання, “життя на зарплату” для таких людей не є великим успіхом, якого їх потрібно позбавляти aki не заслужили. Подібна риторика викликає багато питань з приводу компетентності урядовців у питаннях освіти, можливо, замість скорочень…
Замість висновків
Проблеми нової освітньої “реформи” залишаються сталими: низький рівень прозорості, відсутність конкретної інформації, запланована серія скорочень під менш негативними назвами. В умовах повномасштабного вторгнення та великих соціальних потрясінь – шлях, що базується на зменшенні робочих місць і підтримки освіти, на погляд “Прямої дії”, є невдалим і недалекоглядним. Якісна та доступна освіта – запорука розбудови України. Тоді як “ринкові принципи” слугують в інтересах невеликих привілейованих груп, а не бідних і незахищених верств населення. Спроби вдосконалити нашу систему освіти повинні підтримуватися, повинні обгорюватися публічно і з залученням небайдужих, у першу чергу студентів та викладачів. Як показує факт засідання Профспілки працівників світи і науки та діяльність низки студентських організацій, зокрема нас – одна сторона готова до діалогу, питання тільки в тому, чи готово до нього Міністерство.