Ні для кого не секрет, що «академічна недоброчесність» – поширене явище в університеті. Про виконання студентських робіт за гроші пишуть відкрито у студентських чатах, вважаючи такий підхід справедливим. А хтось навпаки з ненавистю згадує «лінивих» студентів. У цій публікації спробуємо розібратись: що є причиною масового використання платних послуг у освіті замість самостійного вивчення?
Фраза «Студенти ліниві» – перше, що спливає в розмові про «академічну недоброчесність». Водночас ми бачимо велику залученість студентів до ринку праці: за даними Cedos станом на 2016 рік щонайменше третина студентів працює, а згідно з держстатом цей показник складає 24-27% у різні роки. В Європі показник зайнятості серед студентів складає 23% в середньому*.
Разом з тим кількість аудиторних занять складає від 20 до 30 годин на тиждень. До цього також додається необхідність займатись самостійно, що потребує від 26 до 40 годин на тиждень залежно від навчальної програми. Тобто, щонайменше 50 годин на тиждень повинно йти для навчання, аби вдало складати сесію. Врахувавши, що та четверта частина студентів, котра працює по 8 годин на день, повинна долучити до свого робочого часу ще навчання, то отримуємо 90 годин на тиждень. Отже студент-працівник повинен працювати щонайменше 12 годин в день, щоб складати сесію та працювати на роботі. Важливо також зазначити, що не обов’язково йти на роботу, щоб відчувати навантаження, адже студентське життя охоплює ще й приготування їжі, прибирання, доїзд до університету та інші справи.
Очевидно, що такого режиму ніхто не витримує й місяць, після чого починаються пропуски занять, списування та інші прояви «академічної недоброчесності», зокрема замовлення готових робіт. Один з продавців таких послуг каже: «Тут як з наркотиками, людина один раз купує і замовляє протягом семестру, а то й більше». Логіка такої поведінки досить проста, бо коли ходиш на роботу, то з’являються кошти, щоб покрити вартість тих курсових і лабораторних, котрі ти пропустив. Таким чином і закріплюється схема, де студент працює, а освітня система живе без його участі. Багато потенційних науковців, інженерів, філософів і митців перетворюються на низькокваліфікованих працівників: вантажників, офіціантів, кухарів, продавців.
Ні для кого не секрет, що існують цілі фірми з сайтами, які розробляють на замовлення курсові, дипломні та інші види робіт, навіть дисертації. Згідно з даними трьох найбільших таких фірм у середньому в рік у них відбувається приблизно 43 тисячі замовлень, а отже, враховуючи середню вартість таких робіт, десятки мільйонів гривень щороку витрачаються для відтворення тієї частини вищої освіти, в якій немає навчання.
Здавалося б, ситуація катастрофічна і студентство необхідно рятувати: зменшувати навантаження, збільшувати стипендії та бюджетні місця, надавати гранти без умов, будувати гуртожитки, щоб не приходилось платити за оренду. Натомість неоліберальне мислення заступника міністра освіти Винницького діє інакше: при розповіді про свою доньку, котра працює офіціантом і навчається в Могилянці, він каже: «Факт у тому, що вона працює, і для неї принциповим є, що вона має доплачувати, вона хоче брати відповідальність за свою освіту. І це правильно. Це так само як і я виростав: я теж заробляв для того, щоб здобувати вищу освіту».
Хибно звинувачувати студентів в «академічній недоброчесності», коли умови студентського життя змушують йти на роботу. А оскільки наше міністерство цього не розуміє, то залишається лише одне: боротися за доступ до знань!
* https://i.pl/najwiecej-studentow-laczy-prace-z-nauka-w-holandii-jak-na-tle-panstw-europejskich-wyglada-polska/ar/c1-16829227